100_2928 Немає в світі ріднішої людини як мама. Вона найбільше любить і розуміє. Вона піде заради дітей на всяку самопожертву. Одне слово мати – найвідданіша людина на землі.

Любов матері і дитини – взаємна, особливо дочки й матері. Як цих двох нерозлийвода: мами Світлани і донечки                           Машеньки. В них наче одне дихання на двох. Обидві дуже зайняті. Мама- Світлана Берднік -  директор фірми «Світ М», а дочка – Машенька,  учениця знаменитої школи для дівчаток «Леді».

-Пані Світлано, давно ведете бізнес?

-Наша фірма називається  «Світ- М», в неї входить і магазин «Явір». Я починала бізнес 12 років тому. Дитина вже підросла, їй було 4 рочки і ми вирішили зайнятися підприємницькою діяльністю. Завод, на якому ми працювали розпався, потрібно було міняти кваліфікацію і їздити до Києва. Отже вирішили організувати своє підприємство. Спочатку трохи торгували овочами, а тоді почали займатися молоком. Розпочинали з одного маленького холодильничка, на 100 квадратних літрів. Для Боярки цього вистачало. Далі я розвинула мережу доставки молока по Києво-Святошинському району. Чим і зараз займаюся. Ми є дистрибюторами  «ТОВ Вінбільдан Україна».  Розвозимо продукцію  заводу №3 цього товариства. Цим бізнесом займаємося з 2003 року. А напередодні ми організували приватне підприємство «Світ- М», тобто «Світ молока».

-Багато клієнтів обслуговуєте?

-Близько 60 установ. Це – магазини, дитячі садочки, наш гастроном «Явір».

-Ви, мабудь, розширяли і свою базу?

-Так, безперечно. Спочатку орендували невеликий склад,  де могли за добу зберігатися молочні продукти, а от уже майже два роки тому ми побудували холодильник на 120 кубів, обладнали стелажі, де й зберігаємо молочні товари. Ми хочемо викупити це приміщення, але в кризу перестали видавати кредити,  та ця ідея залишається в силі.  А щоб трохи полегшити собі зобов’язання по виплаті оренди, організували цей магазин «Явір». В принципі, тут і був магазин, на цих площах, але старі господарі з певних причин  майже припинили його роботу, а ми повернули його до активної діяльності.

-А як ви вирішуєте питання транспортного забезпечення?

-Один автомобіль ми взяли в лізинг, один маємо власний, а ще три – орендуємо. Бо машини їздять в різних напрямках і всі хочуть одержати свіже молоко не пізніше 11-тої години. Тому ми мусимо,  везти продукцію водночас. До 7-ми годин ранку наші машини вже виїздять. Одна машина всю продукцію везе із заводу, а потім від нас все розвозиться по точках.

-Пані Світлано, ви давно і безпосередньо зв’язані з ринком виробництва молока, яка динаміка спостерігається в цій галузі?

- Почну з останньої зими, бо вона була дуже важкою. В цій кризовій ситуації зараз важливо просто вижити. Нам настільки не вистачало продукції! Буває замовлю на заводі на 4,5 або 5 тонн молочної продукції, а нам дають 1,8 тонни. Декілька місяців нам зовсім не давали сметани. А всі просять, навіть сваряться. А ми ж не виробляємо молоко, а ті, хто виробляє зменшує його обсяги. Аграріям зараз дуже важко.  Бентежить те, що і приватний сектор зменшує обсяги виробництва, нема де випасати корів, земля забудовується і житлом і підприємствами, особливо у передміській зоні. А ті поля, що ще не зайняті поросли бур’янами.Фермери кажуть, що не вигідно вирощувати тваринницьку продукцію, бо вона дешева.

-А й справді, як бути, адже молоко і продукція з нього, це по-суті соціальні вироби, їх дорого не продаси. Та й потім це – основне дитяче харчування. Що скажете з цього приводу?

- Мені здається, що якби  фермерам давали дотацію з державного бюджету, справу з виробництвом молока можна було б швидко поправити. Пригадується, як у 90-ті роки в країнах Прибалтики допомагали аграріям банки. Не  тільки кредитами, а й ще й консультаціями. Де краще, скажімо, встановити цех по переробці м’яса чи молока і таке інше. А що ж до кредитів, то перші два роки бізнесмен виплачував тільки відсотки, а сам кредит виплачував потім, коли став на ноги. От і піднялися швидко фермери. В нас, на жаль, немає такої практики, аграрії кинуті напризволяще. Та й не тільки аграрії. От ми, наприклад, взяли машину в лізинг, а долар був по меншому курсу, а тепер курс значно зріс і лізинг у нас подорожчав майже на третину. Коли ми платили за лізинг по 5 тисяч гривень на місяць, то ми цього й не відчували, а минулої зими ця сума зросла майже до 9 тисяч. В нас нічого не можна спланувати і передбачити, малий і середній бізнес випливає як може. А якщо врахувати, що ми менше ще й продукції возимо, то про прибутки годі й говорити. Наприклад, щоб оплатити оренду за машини ми ще додатково зайнялися продажею овочів і фруктів.Отак і кредит боїмося брати, бо сьогодні взяв і вже завтра – його погашай. Ще хочу навести приклад по тій ще Польщі. Там теж починали малий бізнес з принципу «Купи- продай». Але як тільки люди заробили гроші – відразу стали вкладати у виробництво, бо держава їх підтримувала. В нас досі нема цього. От тому й купуємо французьку картоплю, китайську і польську моркву, яблука возимо теж з Польщі. А на мою думку, якщо ми піднімемо сільське господарство і перетворимо його на товарне виробництво продуктів харчування , т о держава забагатіє і ми будемо їсти власну продукцію. Наше багатство – в землі… Отут – надія і завтрашній день України.

-Багато людей у вас працює?

-Близько двадцяти чоловік.

-Які ваші перспективи?

-Сподіваємо на більшу активність споживача. Бо останнім часом зменшилися запити на всі продукти. В людей немає грошей. Невисокі зарплати, та ще й ті не всюди платять, пенсії теж буває затримують, багато безробітних. А вартість продукції зростає. Я пам’ятаю, коли розпочинала бізнес, то пакет молока коштував 80 копійок, йогурт – 95 копійок. А ще два роки тому, люди набирали повні пакети продуктів і спокійно  розраховувалися, а тепер відвідувачів в магазині поменшало і беруть мало – найнеобхідніше.

-Пані Світлано, ви згідні з такою тезою: « Чоловік зобов’язаний забезпечувати сім’ю всім необхідним»? А жінка? Яка її роль?

-Скажу відверто, виходячи з моїх знайомих сімей, то десь так: у двох із ста сімей жінки почувають себе за спинами у чоловіків, як у Бога за пазухою. Решта – або самі бізнесмени, або працюють нарівні з чоловіками. У мене працювала жінка, Деревянко Наталія ось вона зараз у декреті. Там п’ятеро дітей, чоловік і жінка світяться радістю, всі живуть дружно, вірять у бога. То така сім’я – в дивовижу. А ще гарно живе сім’я моїх кумів. Отаким потрібно бути всім, але на жаль… Мені здається, що чоловіки, коли вступають до шлюбу не ставлять собі за мету утримувати сім’ю, брати на себе відповідальність за дітей, а тому нам, жінкам, доводиться все це брати на свої плечі. Не тому, що ми такі сильні, а в нас немає іншого вибору. Нам теж хочеться ввечері прихилити до когось голову, розповісти про проблеми, але ми мусимо бути серйозні майже всю добу.

Нашу розмову з пані Світланою  делікатно перервала мила, усміхнена дівчинка:

-Мамо, до тебе можна?

-Знайомтеся – моя доця, Маша,-прокоментувала пані Світлана.

-Машенька, скільки тобі років і чим ти займаєшся?

-Мені – п’ятнадцять і я – випускниця школи для дівчаток «Леді». Після дев’ятого,  класу я буду поступати до коледжу.

-До якого?

-Над цим зараз думаю, але ще нічого не вирішила.

-Машенько, ти щаслива, що народилася жінкою. Як ти бачиш своє майбутнє?

-Для мене перше – це стати Берегинею роду. Вважаю, що жінка – це найпрекрасніше, що є в цьому світі. Навколо неї – світло, добро, любов, діти, фантазії, спокій, культура і загальнолюдські цінності. Вона є Музою для всіх. Так нас, дівчаток вчать у нашій незвичайній школі «Леді». Бути Жінкою не просто, це потрібно усвідомлювати. Тільки так жінка може бути щасливою, бо щастя потрібно будувати.